Книга пам'яті мого роду

       9 травня 2015 року Україна відзначала 70 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні над фашизмами. Багато людей загинуло, віддаючи своє життя за наш мир і спокій. На основі історичних фактів показано якою ціною далася перемога. Історія визволення села Плугів описана у "Книзі пам'яті мого роду" із спогадів односельчан. 

         Із спогадів учасниці Зеленої - Дацько П.І. За нове вільне життя народу клали свої голови Вони - Безсмертні Герої Нації. На землях України зайнявся вогонь революційних ідей, що будив народ і віщував нові дні кривавої помсти. Перші збройні формування УПА в селі Плугів виникли восени у 1943 році під керівництвом члена Проводу, ОУН Панчишина Романа. В селі була станиця до якої належали села : Плугів, Підлипці, Кам'янисте, Лука, Тростянець, Зарваниця, Колтів, Кругів, Верхобуж. Станичною працювала Зелена П. І. (Тиса). В цих неймовірно важких умовах боротьби ОУН-УПА зазнавала кожного дня болючих втрат. В серпні 1944 року був убитий керівник УПА с. Плугів а і з ним його друг Володимир на хуторі Джула. Зрадники доказали НКВДистам де перебувають повстанці. Прибув гарнізон і несподівано зловили їх, зв'язали і кинули на підводу. Безпощадно гвинтівками били до смерті. Дорога через село була червона від крові. Тоді кати кинули побитих між ровами (місцевість при трасі на Тернопіль). Вночі прийшли друзі-повстанці і занесли тіла на цвинтар. Ховали героїв вночі.Станична обклала високий гріб дернями. Після хвилини мовчання заспівали "Коли ви вмирали"...

На світанні рано - вранці у молочній млі

Вирушають в бій повстанці хлопці молоді

Вирушають шляхом битим у далеку путь

У нестямі коні ситі копитами б'ють.

У Карпатах б'ють гармати, стеляться вогні

Вийшла мати проводжати сина навесні:

"Сину, сину мій єдиний, долі не корись

Ти за Неньку-Україну ворогу помстись.

Щоб не сміли гвалтувати мову та нарід

Хай пощезнуть супостати, як весняний лід.

Хай вороже зле насіння в нас не проросте

Хай на вільній Україні щастя зацвіте.

Якщо зрадиш, любий сину, то забудь мене

Бо єдиную дитину мати прокляне".

 

        Із спогадів Грозовської Ольги Теодорівни жительки села Плугів, активної учасниці молодіжних заходів. Йшов 1941 рік, йдучи селом Ольга побачила, що німецькі солдати катують людину. Підійшла до них і заговорила німецькою мовою (закінчила свого часу польську гімназію і знала 5 мов). Це шокувало окупантів, бо вони і подумати не могли, що у невеличкому галицькому селі хтось так досконало розмовляє їхньою мовою. Ці декілька хвилин дали можливість невідомому чоловікові втекти. Після війни цей чоловік став директором ринку у Золочеві і неодноразово приїжджав до своєї рятівниці зі словами вдячності. До речі, Юрій Горліз - Горський, який перебуваючи у Плугові, коли писав другу частину своєї книги "Холодного Яру" жив у сім'ї Теодора Грозовського. Він дуже хотів одружитися з Ольгою. Вони мали певні спільні інтереси, разом ходили на шпацер, але цим все і обмежилося.